Боржник не може оскаржити рішення суду про відмову в задоволенні позову кредитора до іншого боржника про солідарне стягнення заборгованості, якщо кредитор не скористався правом на оскарження такого рішення.
Це слідує із висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зроблених у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 601/1396/21.
За обставинами справи
Позивачка вказувала, що позичила відповідачеві кошти, за які він придбав кілька квартир та нежитлову будівлю. Позичені кошти відповідач не повернув. Оскільки кошти він отримав під час перебування у фактичних шлюбних відносинах та в інтересах сім’ї, все придбане майно перебуває у спільній частковій власності, тому позивачка просила стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договорами позики.
Районний суд позов задовольнив. Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу співвідповідачки, скасував рішення районного суду в частині стягнення з неї боргу.
Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції. Зокрема, мотивував, що апеляційний суд не врахував правові позиції Великої Палати ВС щодо презумпції спільності боргів подружжя та про те, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності боргів подружжя, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Позиція ВС
КЦС ВС визнав правильними висновки апеляційного суду та акцентував увагу на такому.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України). Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає в «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб. ЦК України, як основний регулятор приватних відносин, не передбачає такої конструкції, як встановлення для кредитора правового режиму солідарності поза його волею, а за бажанням його боржника.
Оскільки позивачка, якій у задоволенні позовних вимог до співвідповідачки про солідарне стягнення коштів за договорами позики відмовлено, не скористалася своїм правом подачі касаційної скарги чи приєднання до касаційної скарги відповідача, то така процесуальна поведінка позивачки свідчить про згоду з оскарженою постановою апеляційного суду в частині відмови в задоволенні її вимог до співвідповідачки.